Справжніми господинями сектору для стрибків у висоту на Молодіжному чемпіонаті Європи цілком очікувано виявилися представниці України. Троє українських грацій – Лілія Клінцова, Ірина Геращенко та Юлія Левченко задавали тон фінальній частині змагань. В результаті, п’єдестал пошани на 2/3 виявився українським.
Фіналістка Олімпійських Ігор в Ріо Ірина Геращенко стала тут срібною призеркою останньої для себе молодіжної першості, підкоривши висоту – 1.92 метри. Таким чином, Іра поповнила свою скарбничку нагород з офіційних стартів (в активі спортсменки є срібні медалі чемпіонату світу і чеміпонату Європи серед юнаків та по “бронзі” з юніорської та молодіжної першостей).
Після повернення з Бидгоща додому Іра, спілкуючись з ЖА, провела детальний аналіз свого виступу.
Іра, незважаючи на “срібло”, ти показала свій не найкращий результат в Бидгощі. Як сама оцінюєш свій виступ?
Результатом я не сильно задоволена. Не сильно задоволена, адже стан і самопочуття були хорошими, нема чого скаржитися. Погода була чудова, ноги бігли і стрибали, руки працювали. На 1.92 була дуже хороша спроба, я розуміла, що 1.94 мені під силу і навіть дуже. Просто, мабуть, занервувала, дуже сильно захотіла “застрибнути” на цю висоту, адже розуміла, що це підтвердження нормативу.
Цього сезону я вже стрибала на 1.95, і на цьому дякую, адже це було після такої події… В мене померла бабуся, я поїхала одразу після похорон на змагання. Я тоді була повністю спустошена, але стрибнула все ж на цю висоту, це норматив на Чемпіонат світу, і слава Богу, адже коли я вже поїхала на чемпіонат України в Кропивницький, я була спокійна, що у мене за плечима є норматив і залишається потрапити просто в трійку. Ми викладалися там, але можна сказати, що не на 100%.
І тут, і в Кропивницькому ти показала однаковий результат – 1,92…
Якщо в Кропивницькому мені було важко стрибати і 1.92, я просто “витисла” з себе цю спробу, я була щаслива, що стрибнула їх там, то тут я засмучена, що стрибнула лише 1.92.
Це наш старт. Звичайно, Ірина Григорівна нас налаштувала, що це більше тренувальний старт перед Чемпіонатом світу, але все одно це мій останній молодіжний чемпіонат Європи і хотілося трохи краще виступити.
Хоча позаминулого року в Таллінні я стрибнула на 1.87, і цьогорічній висоті маю радіти. Але я все ж трохи виросла сама над собою і я розумію, що 1.92 – результат, який я маю показувати у будь-якому стані. Тож, будемо працювати далі.
То над чим ще будете працювати до Чемпіонату світу?
Зараз мені треба ще попрацювати над технікою. Я трохи провалююся в дузі. Це повязано з тим, що ми на початку сезону, за кілька тижнів до старту змінили повністю розбіг і я трошечки не впевнена в ньому. Тобто я розумію, що на цьому розбігу я стрибала вже не раз за 1.90, у мене жодного такого сезону ще не було раніше. Не знаю, як далі, але сподіваюсь, що далі буде краще, чи хоча б так само.
Однак, я трохи не впевнена, іноді здається, що мені може десь не вистачити швидкості, чи десь не вистачить стійкості, стрибучості. І от саме це йде від голови – з головою треба спрацюватися.
З кожним стартом я розумію, що в мене навпаки все добре, все виходить. Але коли підіймається висота… Хоча я і знаю, що планку підняли лише на кілька сантиметрів – це наче зовсім нічого! Відвернулася, повернулася – планка на місці! Після 1.88 чи 1.86 мені здавалося, що планка взагалі не підіймалася. Там наче просто щось міряли-міряли, а вона як стояла, так і стоїть.
Але саме з цими цифрами – 1.94 я розуміла, що я їх можу взяти – і воно мене якось так “затисло”… Мабуть це вже навіть не з технікою проблеми, а з психологією. Тут важливо концентруватися не лише на результаті, а ловити емоції від стрибка, від змагань, від атмосфери – от тоді все виходить, тоді є самопочуття хороше, і результат, а коли ти налаштований саме на результат, на конкретну висоту, то нічого не виходить.
Як тобі атмосфера змагань і доріжка, яка, кажуть, має деякі особливості?
У нас в секторі було дуже багато підтримки, просто колосальна кількість людей прийшла. І з прапорами, і просто вболівали, плескали і ми розуміли, що за нами вся Україна і от саме на цих емоціях і треба було стрибати.
Якщо у нас у Луцьку доріжка з крошкою, але вона м’яка, в Кропивницькому у нас перепльот mondo, але вона тверда. А тут була і крошка, і тверда. Це було щось! Тобто тут треба було робити настільки стрибучий біг і дуже твердо відштовхуватися ногами. Це трохи небезпечно для колін, якщо “втикатися”, тут треба було відштовхуватися твердо, але “перекатом”. До цього також треба прийти, бажано через кваліфікації, чи на розминці.
Тобі вдалося все ж приборкати цю доріжку?
До мене лише в фіналі дійшло, як треба підлаштуватися до цієї доріжки. Тому що в кваліфікації була біда! Така біда! От якби мені сказали в кваліфікації: “ми продовжуємо у вас фінал”, я б мабуть була найщасливішою людиною, якби стрибнула 1.92, чесно.
Просто ноги не бігли зовсім. Хоча, може це був такий настрій. Ми були впевнені, що прийдемо і 1.79 нам вистачить більше ніж з головою і якось себе на високі висоти не налаштовували, тому прийшли трохи розслаблені. А в фіналі вже зібрались, там у мене було дуже хороше самопочуття. Мені там сподобалося абсолютно все, і стрибок і кондиції, все, окрім результату. Але це ще попереду:)
