Відгримів останній в історії дитячий чемпіонат світу за повних трибун головної кенійської арени з назвою “The Home of Heroes”! Саме цей, останній ЧС, і став для збірної України квінтесенцією успіху, мірилом результативності та взірцем фортуни! 2 золота, 1 срібло та 2 бронзи – саме такий доробок збірної України U18 на чемпіонаті світу в Найробі, що дозволило розміститися в топ десятці по медальному доробку.
ЖА попрямувала в Бориспіль на зустріч збірної, щоб зібрати найсвіжіші враження від наймолодших чемпіонів, прізвища яких, напевно, ще не дуже знайомі широкому загалу. Представляємо вам, наші читачі, майбутнє, майбутнє легкої атлетики України!
Кохан Михайло. Молотоборець. 16 років. Місто Запоріжжя. Метнув молот вагою 5 кг на 82,31 метрів, що на 8 метрів більше від найближчого переслідувача.
Безсумнівно на чемпіонат світу в Кенію я їхав не просто з думками про перемогу. Я довго йшов до цієї цілі тому і мав чітке завдання піднятися на найвищий щабель п’єдесталу. Проте, на відміну від підсумкового місця, результатом я не задоволений, дуже не вистачило конкуренції. Моя восьми метрова перевага над срібним призером жодним чином не стимулювала і не підштовхувала мій снаряд в секторі. Завдання було побити рекорд чемпіонату 84,91, більше того, я вже мав спробу на 84,25 в сезоні, але трохи не добрав…
Щодо Кенії і Найробі, авжеж було дуже цікаво, я вперше і в цій країні і навіть на африканському континенті. Проблем з акліматизацією я взагалі не відчув, все пройшло без жодних ексцесів. Але коли летіли на змагання погано спав в літаку, певно налаштування не давало розслабитись, а от назад, незважаючи на пересадки, спав відмінно)
Зараз знову повертаюся в Запоріжжя на власноруч збудований сектор на пустці. На жаль, справи по даному питанню не рухаються, маємо лише одне залите коло і коли вибираємося на міжнародні старти, або в той же Луцьк, де сектора зроблені по стандарту, робимо багато спроб в сітку через відсутність відпрацьованих рефлексів. Більше того, останні новини по манежу ставлять під знак запитання зимову підготовку, адже там і штанга і сектор для метання гирі…
Але поки я думками в змаганнях, скоро їду перемагати на олімпійському фестивалі в Угорщині. Наступного року чемпіонат Європи та Олімпійські Ігри серед юнаків. Можливо ще зарано про таке думати, але вже й Токіо 2020 переходить з категорії “мрія”, в категорію “можливо”!
Ярослава Магучіх. Висотниця. 15 років. Місто Дніпро. Подолала висоту 1,92 та встановила рекорд ЧС та на 10 сантиметрів перевершила результат срібної призерки.
Минулого року я мала особистий на рівні 180, але вже в квітні цього року на ЧУ додала 10 сантиметрів та показала 190, і в Бердичеві взяла планку 189. До висоти 192 ми з тренером готувались, але зрозуміло, що вагома частина успіху це психологічне налаштування, іншими словами позитивне налаштування. Думаю нам з тренером все вдалося і результат підтверджує це. Не останню роль відіграла і моя група, ми всі як одна велика родина та найкращі друзі, атмосфера така, що на тренування хочеться йти знову і знову!
Дуже хотілось перемогти на ЧС, і я їхала і налаштовувалася на цю перемогу, адже мала найвищий особистий серед конкуренток. Але розслаблятися не поспішала, були суперниці, та ж полячка з 1,85 в сезоні.
Напевно, ще не маю усвідомлення результату, та усвідомлення можливості змагатися на рівних з лідерами збірної, тож поки всі думки про мої вікові змагання. Найближча ціль – Олімпійський фестиваль, де також дуже хочеться перемогти, а далі короткий відпочинок і підготовки до наступного сезону, який матиме багато важливих змагань. Ну і авжеж, в дещо більш віддалених перспективах Токіо 2020!