додому Блог Athlete insight

Олена Яновська: бар’єри – це невід’ємна частина душі

Любов до спорту може проявлятися в непростих щоденних тренуваннях, в безперебійній роботі над собою на стадіоні та в залі, в представленні кольорів своєї країни на міжнародні арені… А ще любов до улюбленого виду спорту може проявлятися в його популяризації серед широкої аудиторії.

20 травня у Вінниці дали старт новому турніру з бар’єрного бігу “GoldenHurdles”. Найсильніші бар’єристи України, учасники Олімпійських ігор та чемпіонатів світу, переможці та призери чемпіонатів Європи змагалися тут на класичних дистанціях – 100 і 110 метрів з бар’єрами, а також у “нестандартних” видах – 200 метрів з бар’єрами та бар’єрній естафеті.

Одним з головних організаторів турніру стала діюча легкоатлетка, учасниця Олімпійських Ігор в Ріо Олена Яновська. “Жорстка Атлетика” поспілкувалася зі спортсменкою та дізналася, як це: організувати масштабне свято спорту, одночасно готуючись до літнього змагального сезону.

Звичайно, в першу чергу хочеться почути як виникла ідея проведення таких змагань? Чия це була ініціатива, чи довго виношувалася ця ідея?

Ідея провести змагання з бар’єрного бігу виникла у мого тренера після Олімпійських ігор і у цьому його підтримало керівництво міста. Та тоді все так і залишилось, бо надто багато було “але”. Вирішили спочатку дізнатися, чи це взагалі можливо. Для цього я сама долучилась до проведення дитячих змагань “Кубок Поділля” у Вінниці, закупила дітям чудові призи і замовила кубки у Сергія Бородіна, і запросила туди людей, які у майбутньому могли б стати спонсорами турніру, щоб зацікавити їх. Адже потрібно було зібрати призовий фонд.

Скільки ж часу пішло безпосередньо на організацію самого турніру? З якими найбільшими труднощами довелося зіштовхнутися?

Коли усі фінансові питання вирішились, почали працювати над організацією. Загалом на це пішло 2 місяці. Роботу ми з Сергієм Олександровичем поділили: я займалась рекламою, а він технічною стороною. І хоч у нас був чіткий план реалізації, причин для хвилювання було більш ніж достатньо! Найбільше труднощів з’являлось через те, що ми постійно виїжджали на збори і з людьми тримали лише телефонний зв’язок. Та усі, хто нам допомагав, ставились до цього з розумінням і частенько мене заспокоювали). І звичайно, щоб організовувати захід такого масштабу, потрібні люди, яким довіряєш. Важко усе контролювати самій, а я не могла інакше. Адже це вперше для мене і все має бути ідеально!

В змаганнях взяли участь лідери бар’єрного бігу України. Як вдалося «витягнути» усіх на цей старт?

Та ніхто їх і не витягував))) Наші спортсмени насправді дуже патріотичні. І абсолютно усі хочуть, щоб їх улюблений вид спорту розвивався в Україні. А тут ще й призовий фонд, хоч і невеликий. І стартів у сезоні, щоб показати результат зазвичай не вистачає. Тому на запрошення погоджувались з захватом.

Справжньою родзинкою змагань стала бар’єрна естафета. Розкажи детальніше про цей вид програми. Де і чи часто у світі проводять такі забіги?

Бар’єрна естафета – це ідея Сергія Олександровича. Я її навіть не підтримувала до самого кінця, бо сумнівалась чи захочуть її бігти спортсмени, адже всі уже будуть втомлені, і які там правила: як стартувати, як передавати естафету, як зробити розмітку, чоловіки біжать 110 метрів, а жінки 100, що зумовлює різні лінії старту. До цього я бачила її лише в інтернеті, в штатах, на змаганнях якогось університету. І звичайно детальних правил там ніхто не писав. Але…естафета вийшла найкраще. Я навіть чи не вперше відчула, що ми команда. Ніякого суперництва уже не було, ми всі разом вирішували хто буде бігти, як передавати естафету, імпровізували на місці! А після фінішу усі разом вирішили, що це неймовірно цікаво, круто і обов’язково треба її проводити і вдосконалювати!

Ще одним “нестандартним” видом програми були 200 м з/б. В чому специфіка цієї дистанції ?

200 метрів з/б ми вирішили включити в програму, бо ця дистанція дуже видовищна. Спортсмени не втомлюються так сильно, як на 400м з/б і фінішують на високій швидкості. А ще її можуть бігти як представники “довгих бар’єрів”, так і ті, хто бігає 100, 110 м. Адже відстань між бар’єрами передбачає 7 бігових кроків. Тобто атака відбувається лише однією ногою.

Початок справі покладено. Чи отримають ці змагання статус щорічних? Які подальші плани щодо розвитку?

Дуже хочу зробити цей турнір щорічним! На наступний рік хочу, щоб він отримав статус міжнародного. І гості з сусідніх країн уже є. І спонсорів я знайду. Лишається тільки отримати згоду керівництва міста і можливо підтримку Федерації легкої атлетики України. Адже це зовсім інший бюджет. Одні авіаквитки багато потягнуть.

Розкажи кілька слів як твоя підготовка до сезону? І, до речі, як вдалось поєднати тренування з організаторською роботою?

Моя підготовка до сезону йде за планом. Так, нервів організація змагань забрала багато. Та й на самому турнірі я так переживала, що на сам біг емоцій не лишалось. Але організовувати такі заходи мені неймовірно цікаво! І, судячи з реакції спортсменів, суддів, глядачів і спонсорів – досить непогано виходить :).

Наостанок, трохи філософське питання. Для тебе – бар’єрний біг, це що?)

Бар’єрний біг… для когось хобі, для когось робота, для когось життя… для будь-якого професійного спортсмена-бар’єриста – це все разом. І я не виняток. Бар’єри – це невід’ємна частина душі, вони роблять мене сильнішою. Любов до них зміцнює бажання бути першою, вставати, як би тяжко не було і йти лише вперед.

Призери та переможці змагань:

200 м з/б
Чоловіки
1. Артем Шаматрін (Київ)
2. Олександр Данілов (Чернівецька)
3. Данило Шаматрін (Дніпропетровська)

Жінки
1. Вікторія Ткачук (Донецька)
2. Олена Яновська (Вінницька)
3. Марія Миколенко (Чернігівська)

100 м з/б

Жінки
1. Анна Плотіцина (Київська)
2. Оленя Яновська (Вінницька)
3. Анна Чубковцова (Київ)

110 м з/б

Чоловіки
1. Артем Шаматрін (Київ)
2. Богдан Чорномаз (Київ)
3. Сергій Копанайко (Київ)

Естафета 4х100 м з/б.

1. Вінниця. 1 Київ

110 м з/б, чоловіки: Артем Шаматрин – 13,3
110 м з/б, жінки: Анна Плотіцина – 12,8
200 м з/б, чоловіки: Артем Шаматрин – 24,0
200 м з/б, жінки: Вікторія Ткачук – 25,8