Злагоджено, наче чотириступенева ракета Південмашу! Саме така аналогія найвлучніше може описати і роботу української жіночої четвірки, і те захоплення, яке вони подарували всій країні!
З колодок стартувала найдосвідченіша Ольга Бібік, за нею бігла професійна естафетчиця Тетяна Мельник, на третьому етапі перевагу закріпила наймолодша з українок Анастасія Бризгіна і крапку в цій феєрії ефектно поставила Ольга Ляхова, не давши конкуренткам бодай на йоту скоротити відставання і зазіхнути на нашу бронзу! А далі… далі були чисті та щирі емоції. Емоції на колі пошани, при проході зони телекамер, емоції вболівання за чоловічу 400-метрівку та перші слова щасливих призерок Чемпіонату Європи-2017!
Анастасія Бризгіна: Знаходячись в кол-румі, коли затримували забіг, ми розуміли, що це для нас плюс. Ми підбадьорювали одна одну, не давали розслаблятися.
Ольга Ляхова: Те що нас затримали перед стартом, це зовсім непогано. Для України нічого не страшно. Всі інші злякались, а ми нічого не боїмося.
А.Б.: Я трохи боялася команду Франції, у них був сильний склад і я хотіла зберегти максимальний відрив для Олі Ляхової. Тому тут проявилася моя погана звичка, за яку мене часто сварять, я постійно оглядалася назад.
Ольга Бібік: Хочу сказати одне: не було б щастя, нещастя допомогло. От Оля Ляхова – не потрапила до півфіналу 800 метрів, але натомість чудово допомогла в естафеті.
Тетяна Мельник: Було страшно після не дуже вдалого виступу в особистому виді. Естафета це командний вид, це зовсім інше. І, певно, от ці емоції мені допомогли.
О.Б.: А от я знала, що Таня збереться і заведеться і я про це казала.
А.Б.: У нас дуже класний склад і ми вдячні Ірині Володимирівні Ольховниковій, що так нас розставла.
О.Б.: Трохи ризиково було, я перший етап ніколи не бігала. Ми узгодили с Іриною Володимирівною цей момент, об’єктивно дивилися на все. Оля Ляхова має хороший фініш і вміє дотерпіти, тому вона була на останньому етапі.
О.Л.: А от зі стартом якраз я не дуже, тому що з колодок практично не бігаю.
Т.М.: А мене поставили, тому що в мене повірили, а могли не поставити.
А.Б.: А я вдячна своїм старшим товаришам по команді! У нас кожен зробив все, що міг і мав зробити.
О.Б.: Ірина Володимирівна сказала нам, що все буде добре, що вона помолилася за нас в церкві, що вона в нас вірить. І ми повірили також!
