Достойним, але не настільки вдалим як дівчача естафета, виявився виступ чоловічої естафетної четвірки. Команда у складі Данила Даниленка, Євгена Гуцола, Олексія Позднякова та Віталія Бутрима провела хороший, але нервовий біг. Хлопці протягом усього забігу були зовсім близькими до третьої позиції та “чогось” не вистачило. На фініші хлопці були п’ятими з результатом 3:09,64. Чого саме не вистачило, хлопці самі не могли зрозуміти, чим були розгублені і засмучені, даючи коментарі у мікст-зоні.
Олексій Поздняков: Налаштування було хороше. Дуже хотілося, але не вийшло.
Данило Даниленко: Ми знаємо свій результат, який був показаний в 2014 році, він би дозволив нам зараз бути з медаллю – 3:07. Однак, не склалося.
Віталій Бутрим: Я прийняв естафету четвертим, по бігу відчував, що близько третє місце. Відчував, що сили є, але в кінці побачив, що набігає Маслак. Шанси були, звісно.
Євген Гуцол: Ми вірили в свої сили! На те вона і естафета, щоб відкривати нові можливості. Але, на жаль, вийшло так, що ми не змогли зачепитися за медалі. Команда у нас молода, хотілося поборотися, але не вийшло.
Але це зима, тут не можна казати, що якась команда сильна, якась слабка, тут може трапитися все що завгодно. Ми дійсно розуміли, що літом подібних шансів буде набагато менше ніж взимку, тому хотілося проявити себе.
Але наче всі пробігли як могли, ніде не було зіткнень ніяких, передачі були хороші. Я трохи потрапив в коробочку після 200 метрів, але теж нічого такого критичного.
Я думаю, це був би стрибок вище голови, якби ми завоювали медалі.
У нас Льоша другий раз біжить в естафеті, дуже добре відпрацював свій етап, набіг на фініші. Побачимо, що скажуть тренери, але нам на перший погляд нема чим крити, все що могли, все зробили.
У фіналі жіночої довжини в сектор вийшла вмотивована та зібрана Марина Бех, але два заступи у перших, справді довгих стрибках внесли свої корективи. В результаті – 6,59 та сьома сходинка Європейського фіналу.
Тут сильна атмосфера і я намагалася завестися по повній. Звичайно, коли ти заведений і передаєш цей стан своїй спробі, то віддаєш і всі свої сили. Тому в деякій мірі було трохи важкувато, але все одно намагалася боротися до кінця.
Після кваліфікації і до самого фіналу не було жодної нервозності, переживань, врешті-решт я вже не вперше на таких великих змаганнях, тому я спокійно заходила в сектор і намагалася гарно робити свою роботу. Перед фіналом тренер мене підтримував, говорив що я все знаю і що маю зробити все найкращим чином, жодних порад чи підказок не було, бо вже мало що можна змінити за такий короткий проміжок часу!
Після кваліфікації я розуміла, що в фіналі будуть стрибки в районі 7-ми метрів. В цьому році довжина вийшла напрочуд сильною, я давно не пам’ятаю таких результатів на чемпіонатах Європи. Тому було зрозуміло, що для високої сходинки в цій компанії треба показувати дійсно феєричний результат. Але в будь-якому випадку хотілося показати кращий результат, можливо ще трішки додати до особистого.
